«Баранчик Шон та чудовисько з Мохнявої долини» — саме таку офіційну українську назву отримав мультфільм Shaun the Sheep: The Beast of Mossy Bottom. Нову повнометражну історію про мешканців ферми поставили Стів Кокс і Меттью Волкер.
Вівці з ферми Мохнява долина щосили готуються до Геловіну — отара навіть дбайливо виростила кілька соковитих гарбузів подалі від неуважного погляду й незграбних ніг Фермера. Господар, утім, усе одно знаходить грядку та випадково знищує врожай.
Неформальний ватажок овець Шон вирішує врятувати становище й винаходить сироватку прискореного росту, яку необачно заливає у флакон із лосьйоном для відновлення волосся. Новим засобом одразу користується Фермер, який комплексує через облисіння та дуже хоче сподобатися місцевій ветеринарці. Наслідки невтішні: на грядках лежать велетенські гарбузи, а околицями блукає зарослий господар, якого всі приймають за біґфута.
Ювілей Aardman і знайомі сюжетні стежки
Цьогоріч британська студія Aardman святкує 50-річчя. Однією з її ювілейних прем’єр стала третя повнометражна пригода баранчика Шона — персонажа, який уперше з’явився у світі Воллеса та Ґроміта, а згодом отримав власний серіал і кінематографічну франшизу.
Повернення до Шона виглядає закономірним: «Втеча з курника» та «Воллес і Ґроміт» нещодавно отримали продовження — «Втеча з курника: Світанок наггетсів» і «Воллес і Ґроміт: Перната відплата». Обидва вийшли на Netflix.
Водночас «Баранчик Шон» давно переріс статус другорядного відгалуження й дитячого мультсеріалу. Саме тому трохи прикро, що свіжі пригоди героя сприймаються радше як самопародія, ніж як тріумф безмежної фантазії студії.
Новинка доволі відверто повторює інший хіт Aardman про гігантські овочі й загадкове чудовисько в британській глибинці — оскароносний мультфільм «Воллес і Ґроміт: Прокляття кролика-перевертня».
Винахідливі жарти замість емоційної глибини
До останніх робіт Aardman можна висунути схожу претензію: це хороші, зроблені з душею мультфільми, яким часом бракує емоційної глибини та творчої розкутості.
Особливо виразно це відчувається на тлі першого повнометражного «Баранчика Шона». Він досі дивиться як маленький шедевр німого кінематографа: творці розповіли зворушливу історію про дорослішання через прийняття відповідальності за інших без повноцінних діалогів, зате з невичерпною винахідливістю, віртуозними ґеґами й бездоганним відчуттям комедійного ритму.
«Чудовисько з Мохнявої долини» порівняно з ним нагадує розширений епізод серіалу. Нескладний сюжет та ексцентричні герої потрібні переважно для нанизування тематичних жартів і пародій.
Інакше складно пояснити, чому зазвичай розважливий Шон настільки часто постає в образі божевільного вченого. Так само неоднозначно сприймаються поодинокі музичні вставки з хіп-хопом, які порушують затишну атмосферу британської провінції.
Анімація, до якої хочеться придивлятися
І все ж будь-який проєкт Aardman — відрада для поціновувачів покадрової анімації. Окреме задоволення — вдивлятися у фактуру мультфільму, пластилінових персонажів і вручну зібрані декорації.
На великому екрані особливо вражають бризки води, опрацювання шерсті та поверхні пластиліну, на яких можна розгледіти сліди ручної роботи. Ця матеріальність створює відчуття живого світу навіть тоді, коли сюжет рухається передбачуваною дорогою.
Як завжди, майже кожна хвилина наповнена фізичною комедією в традиціях Бастера Кітона й Чарлі Чапліна — з видовищними падіннями та кумедними непорозуміннями. Виразна міміка, протяжне зітхання чи обурене хрюкання тут говорять більше за будь-які діалоги.
Є й кілька ефектних погонь у найкращих традиціях студії. Нехай вони не досягають винахідливості «Пернатої відплати», проте залишаються достатньо хаотичними й абсурдними, щоб підтримувати бадьорий темп оповіді.
Жахастики, які закінчуються сміхом
Геловінську тему творці використовують сповна. Наймолодші глядачі можуть не раз злякатися, перш ніж чергова страшилка обернеться безглуздим жартом. А старша аудиторія оцінить кількість кінематографічних відсилань.
«Чудовисько з Мохнявої долини» наповнене омажами до класичних фільмів жахів — від «Дракули» й «Людини-вовка» до кліпу Майкла Джексона на пісню «Thriller». Є й кумедна пародія на сцену в душі з «Психо», у якій пронизливі скрипкові звуки замінює чищення зубів ниткою.
Виходить вдале сімейне видовище до Геловіну — водночас смішне, затишне й здатне зацікавити старших дітей історією кіно.
За високими стандартами Aardman це радше необов’язкова святкова пригода, яка справляється зі своїм головним завданням і створює настрій. Але в ширшому анімаційному контексті її ручна робота, виразні персонажі та любов до візуального жарту заслуговують на увагу.
В епоху, коли зображення дедалі частіше виникають із текстових запитів, особливо приємно бачити мультфільм, у якому кожен кадр буквально пройшов через чиїсь руки.